Булінг, секс, насильство: коли говорити з дітьми на важливі теми. Досвід Дар’ї Трегубової
Якщо раніше батьки переживали, з ким гуляє їхня дитина на вулиці, то зараз небезпека йде від гаджетів і соцмереж. Як бути впевненим (впевненою), що підліток не став жертвою кібербулінгу і не надсилає інтимні фото незнайомцям? Якою мірою можна контролювати дитину, якщо прагнеш зберегти довірливі стосунки?
Разом з Kyivstar ми продовжуємо серію матеріалів на тему булінгу, секстингу і насильства. Цього року Kyivstar спільно з Міністерством цифрової трансформації, уповноваженим президента України з прав дітей та освітнім проектом #stop_sexтинг запустили інформаційну кампанію #НЕ_ВЕДИСЬ і освітній сайт для захисту дітей в інтернеті.
Щоб допомогти батькам у питанні безпеки, ми розпитуємо лідерів думок про те, як вони спілкуються з дітьми на важливі теми, а психологів – як це робити правильно. Сьогоднішня героїня – Даша Трегубова, телеведуча і мама 8-річної Поліни.
Про курси «Як спілкуватися з незнайомцями»
Поліна зі мною бувала на всіх майданчиках, у подорожах, на зйомках з дуже малого віку, ще в шість місяців повзала на килимку під час зйомок. Мені дуже пощастило, що вона доволі розвинена і розумна на свій вік. І тому я для себе вирішила, що мені найлегше буде спокійно говорити абсолютно про все: про тіло, про те, що з ним відбувається, про бажання, які виникають.
Перше, що я зробила таке глобальне, – відвела Поліну на курси «Як спілкуватися з незнайомцями». Головна ідея була дуже проста: жодна незнайома доросла людина не має до тебе підходити ближче, ніж на метр, бо жодній дорослій людині не може нічого знадобитися від маленької дівчинки. Те ж саме стосується і спілкування онлайн. Я досить рано подарувала Поліні телефон, щоб бути з нею на зв’язку, і вона мені вже в п’ять років написала перше повідомлення. Тоді я їй сказала: «Полю, якщо якась незнайома людина з’являється – одразу мені показуєш». І в Поліни це зараз просто спрацьовує як рефлекс: якщо їй хтось пише незнайомий – вона не читає, а мені показує і каже, що «якась жінка написала щось дивне». Тобто ми з нею в цьому плані на зв’язку, і на цей момент незнайомці – не пройдуть. Звичайно, я не можу гарантувати, що так буде й далі, але поки донька зі мною цим всім ділиться. Та все ж у мене є хороша психологиня, яка каже, що потрібно, щоб у дітей були свої секрети від дорослих, і це норма. Просто я дуже сподіваюся, що це будуть не такі секрети, коли їй хтось щось пише нездорове, а вона не розповідає.
Про перший акаунт у соцмережах і збоченців
У Поліни зараз, у 8 років, з’явився профіль у дитячій соцмережі – Like. Вона дуже хотіла, адже там сиділи всі її однокласники, тож я дозволила і зареєструвала її. Зараз у неї профіль ще дуже не розвинений, думаю, там зараз їй ще ніхто не пише особливо. Однак я вже підводила її до того, що трапитися може всяке: «Полю, ти ж розумієш, тобі може писати типу якась маленька дівчинка, але це буде товстий пузатий дядько, в якого не все добре з головою». Я не вигадувала якісь дивні історії, розказала, що дорослі люди бувають збоченцями, вони можуть хотіти зробити з дитиною щось погане, на органи забрати, скажімо, просто завдати шкоди, тому потрібно бути обачною. Я для себе зараз уже трошки менше хвилююся – мені здається, що на сьогодні в цій темі ми з Поліною порозумілися.
Хоча я, як і кожна мама, не просто хвилююся за свою доньку… Коли вона була меншою, мені постійно здавалося, що її можуть вкрасти. І завжди боролися два почуття: з одного боку, мені хотілося її схопити і не відпускати, а з іншого боку, я дуже люблю, коли вона самостійна. Максимально підтримую її бажання бути самостійною, ніколи не стримувала її інтересу до чогось і намагалася просто адекватно на все реагувати.
Про захист особистої інформації
Не буду казати, яка я крута мама і що я про все подбала, – є ще багато тем, про які варто поговорити, і я обов’язково говоритиму з Поліною. Вона сама по собі дуже обережна, але я думаю, що зараз, на цьому етапі, я не застрахована і вона не застрахована, що в неї хтось щось розпитає про дім, батьків, може, адресу чи ще якісь відомості, і в неї не поллється інформація. Бо вона дівчинка доволі емоційна, любить спілкуватися. Тому така небезпека є… Хоча я розповідала Полі, що, наприклад, мою подружку Аніту Луценко, коли вона була у відпустці, пограбували, вдерлися у її квартиру. Та й Поліна в мене «перестраховщиця»: тисячу разів перевірить, чи я двері зачинила, чи не забула щось, чи не поклала на видному місці, щоб не вкрали. Проте буде не зайве поговорити окремо про те, що є інформація, яку в жодному випадку нікому афішувати не варто.
Про тіло, довіру і глибокий фундамент
Глобально я намагаюся привчити доньку до того, що потрібно бути такою відкритою, доброю дівчинкою, як вона є, але з незнайомими – фільтрувати інформацію і обмежувати спілкування. Я сподіваюся, що це якось переноситься і на соцмережі. Принаймні зараз я знаю, що якби хтось їй щось написав тривожне – вона б мені це показала.
Що стосується «сексуального виховання», то я досить рано пояснила Поліні, звідки беруться діти. Ніколи не розповідала, що їх приносить лелека чи вони вистрибують з капусти, пояснила, що це процес, в якому беруть участь двоє, в якому немає нічого стидкого, забороненого, якщо ти вже досягнув якогось певного віку.
Мені також було дуже важливо їй пояснити, що «твоє тіло – це тільки твоя власність, тільки ти вирішуєш, хто має його торкатися, а у твоєму віці його не має торкатися ніхто, крім мами, тата, бабусі і лікаря. І навіть якщо в тілі виникають якісь дивні відчуття, або якщо ти вивчаєш своє тіло, роздивляєшся його, щось у тебе викликає приємні відчуття – взагалі нема чого соромитися. Тільки все, що ти робиш зі своїм тілом, ти маєш робити наодинці із собою». У мене був такий спіч для неї. Оскільки в нас обох хороше почуття гумору, ми можемо це все спокійно обговорити.
Вважаю, що сакралізація будь-чого робить велику біду. Просто потрібно розуміти, що є правила, підтверджені законами – моральними і кримінальними, – що твого тіла не має ніхто торкатися або щось від тебе вимагати до того моменту, поки ти не станеш повнолітньою і не будеш сама вирішувати, що із цим робити. Ще я просила Поліну розповідати про все, що відбувається у тілі, щоб я знала, чи все добре і нічого не тривожить. Мені дуже сумно, що нас у дитинстві не вчили прислухатися до тіла. Тому я намагаюся закладати якийсь глибший фундамент, навчити, розповісти, що людина має вміти відчувати своє тіло, тоді вона вже по-іншому буде до нього ставитися в будь-якій ситуації. Не просто сказати «Не дозволяй незнайомцям торкатися себе», без пояснень, а навчити розуміти: «Пізнай своє тіло, люби, бережи себе – і мені не потрібно буде давати тобі інші поради, ти вже сама все розумітимеш».
Про контроль за життям онлайн
Скажу так: я зареєструвала Полю в Like, і сама зареєструвалася під іменем «Мамаполі». Звісно, я на неї підписана. Але я чесно робила це не для того, щоб контролювати, хто їй там що буде писати, а для того, щоб підтримати на цьому етапі: я лайкаю всі її пости, дивлюся, яка вона талановита, які круті штуки робить. У її телефоні я не лажу і повідомлень не читаю. Думаю, що і надалі буду в усіх соцмережах, де буде Поля. Вважаю, що потрібно розуміти, що відбувається з дитиною. І водночас тримати баланс: якщо ти будеш надмірно контролити, шпигувати, то втратиш довіру; якщо ти дивитимешся те, що призначене для всіх, то знатимеш і відчуватимеш, чи відбувається щось таке в житті твоєї дитини, на що треба звернути увагу і, можливо, потрошечку повернути до нормального стану.
Про булінг і травлю в соцмережах
Я намагаюся обмежувати час із гаджетами, заміняти на читання книжок, перегляд фільмів. Але не думаю, що це може якось врятувати від кібербулінгу, адже «нарватися» на негатив можна за одну хвилину. Булінг – це страшна річ, і я цього дуже боюся, це така напасть, яку не можна стримати. Намагатися щось пояснювати таким людям – немає жодного сенсу. Вважаю, що найкраще – одразу відрубати все. Заблокувати, видалити і відсторонитися.
У мене Поліна вже публічна дівчинка, в кіно знімається, і вона не підготовлена до масової агресії, хоча, мабуть, жодна дитина не підготовлена. З Поліною про це ще не говорила, але обов’язково це зроблю: попереджений – значить озброєний. У кожної людини мають бути в голові ось ці перші кроки, що робити, якщо починається щось недобре – просто не роздмухувати це все. Конфлікти потрібно гасити на початку.
Єдине, що я їй вже забороняла робити, – підтримувати травлю. Я прошу її ніколи не долучатися, і навіть якщо в неї конфлікт із кимось, то це тільки їхня справа, не потрібно залучати «загал», який нападатиме на іншу сторону. Захищати – так, будь ласка, але ніколи не починати травити разом з усіма. І, знову ж таки, ці речі не виникатимуть або виникатимуть рідше, якщо людина буде підготовлена у глобальніших речах: у тому, як ти несеш себе, як умієш захищатися, ігнорити людей-ідіотів. У моєї Полі є поняття «ідіотів», тому фактично так і буду пояснювати. На ідіотів не потрібно зважати.
Про секстинг
Небезпеку секстингу потрібно виділяти в окрему розмову. Я її ще не проводила. Але в майбутньому побудую розмову максимально просто. Як я планую це сказати: «Полю, як я тобі вже розповідала, дуже часто люди вдають із себе когось, ким не є насправді. Є збоченці, вони нездорові хоча б уже тому, що пишуть маленьким дітям. Вони можуть попросити в тебе якісь дивні речі», – у неї є поняття «норм» і «не норм». Для неї це буде «не норм». Навіть якщо вона мені про це не розкаже, то буде попереджена заздалегідь: «Є нездорові люди, які можуть у тебе хитрощами щось попросити, навіть щось зробити на камеру, завести дивну переписку або надіслати фото твого тіла. Але ми ж із тобою говорили, що твоє тіло – це твоя власність, і ти не маєш надсилати свою власність на будь-які прохання. Та й узагалі, яка нормальна людина це попросить? Завжди пам’ятай, що люди можуть використати це проти тебе». Це якщо ми говоримо про ніжний вік. А в тому, щоб надсилати свої еротичні фото людині, з якою ти зустрічаєшся і якій ти довіряєш, я не бачу нічого страшного. Якщо вона обере не ту людину і ці світлини десь вспливуть – тоді хай просто робить гарні, естетичні фото, щоб потім не було соромно перед людьми👌😇! Я вважаю, що в стосунках, якщо йдеться про дорослий вік, – це інше і особиста справа.
Про секс, насилля і як про це розповісти
Починати говорити про секс предметно, вважаю, потрібно років у 12-13. Розповісти, що є базові речі: ніколи не погоджуватися на те, чого ти не хочеш, ніколи не погоджуватися на щось з тим, з ким ти не хочеш, використовувати контрацепцію з тим, кого ти хочеш. Розуміти, що секс – це вже серйозно, це вже заявка на дорослі стосунки, і потрібно розуміти, що робити це варто з тією людиною, з якою ти бачиш майбутнє хоча б на найближчий час.
Ще дуже важливо зробити те, чого не робили наші батьки в наш час: пояснити, що твоє тіло – прекрасне, навіть якщо тобі здається, що в тебе щось не так, як у інших, ти – все одно найкраще, що в тебе є, ти і є цей всесвіт, ти прекрасна. Коли людина в себе вірить і любить своє тіло, всю себе, то потенційно половина проблем відпадає сама собою. Вважаю, що це перше, що мають робити батьки в темі сексу – підняти дітям самооцінку. Наповнити їх любов’ю, хорошими почуттями до себе, щоб, якщо відбудеться щось нехороше, їх це насторожувало і зупиняло.
Як говорити про насилля? Я – кіношник. Ми дивимося з Поліно кіно, в нас це традиція ще з часів, коли вона була крихіткою. Я думаю, що такі історії треба пояснювати на прикладах. Можна почати розповідати про це все серйозним тоном, залякувати – і в дитини виникне затяжна депресія, страх стосунків, фізіології, протилежної статі. Тому краще на персонажах фільмів, на їхніх історіях розповідати. Недавно вийшла прекрасна стрічка про аб’юзера – «Людина-невидимка» – будь ласка. І от, навіть якщо дитині вісім років, ви дивитеся разом кіно, бачите щось нехороше і кажете: «Дивись, це не норм». І тут можна обговорювати, як варто було б зробити, які є дзвіночки, а які є правильні кроки. Це і є та ігрова форма, до якої вони звикли, бо серйозні розмови можна починати, коли людина трохи доросліша.
Про те, як побудувати довірливі стосунки
По-перше, всі батьки не ідеальні. І хтось міг пропустити момент, коли дитина дорослішала, або був надто скромним, щоб цікавитися, але ніколи не пізно! Важливо розуміти: якщо виникло бажання побудувати довірливі стосунки з дитиною – все реально виправити. Можливо, знадобиться більше часу для цього, але треба починати знаходити спільну мову: ставити питання і слухати, що дитина відповідає. Є ще прекрасний рецепт 21 століття: сходіть до психолога, психолог може допомогти. Найкраще ходити до психолога, коли все добре, просто розібрати якісь базові страхи – темряви, висоти тощо.
Потрібно, по-перше – перестати ставитися до дитини як до нижчої собі. Вона рівна. По-друге – перестати душити дитину своєю любов’ю. Якщо ти душиш її, не даєш дихати, не даєш права на свої секрети – вона буде від тебе все приховувати. Я не кажу Поліні: «Ти маєш все мені розповідати», я кажу: «Ти можеш». По-третє – треба бути поруч, разом. Я навіть коли доньці Like завела, сказала: «Я розумію, що тобі це подобається, давай ми з тобою щось разом знімемо, я тобі допоможу». Так у неї буде відчуття, що я частинка цього її інтернет-світу, що я шарю і мені можна довіряти.
Ми всі завжди або повторюємо схему свого дитинства, або йдемо всупереч. У мене в дитинстві була хороша, щаслива родина, але мені багато чого забороняли, багато давили. І я пішла всупереч – поки така схема з Поліною працює. Буде інша дитина – будемо дивитися. Батьки повинні бути трансформерами.
