Даша Трегубова: «Буся — найкраща кішка у світі»
Про адаптацію тварини у новій родині, мотиви взяти безпритульну кішку, про кумедні та “пекельні” звички колишньо вуличної, а тепер щасливо домашньої кішки Бусі. Історіями про все це ділиться у інтерв’ю для InfoPaw українська акторка, ведуча та режисерка — Даша Трегубова разом зі своєю донькою Поліною.
Історія знайомства з кішкою Бусею
Моя донька Поля давно хотіла кішечку та чесно кажучи я й сама хотіла тварину. Ще в дитинстві я тягла додому усіх тварин, яких знаходила. Тому мій фокус уваги був «ще не готова брати тварину, але вже розглядаю це як варіант».
І можливість знайшла мене – я побачила у фейсбуці оголошення з дуже симпатичною кішечкою. Вона дуже запала мені в душу, це була справжня кішечка мрії. Я пишу волонтерці, яка була вказана у пості, і ми їдемо в офіс до цієї жінки. Вона винесла малесеньке тендітне кошеня у кишені, а далі все, як у тумані…
Поля: Я навіть не хотіла нікому віддавати Бусю, поки ми їхали у машині, вона у мене заснула на руках!
Даша: По дорозі ми придбали усе необхідне для кішки: мисочки, корм, лоток, іграшки, дряпалку. При чому Поля захотіла все це купити за кошти зі своїх гонорарів. Хоч я точно і не пригадую, чи я справді їх у неї взяла. Я одразу зрозуміла, що кішка дуже адекватна: вона не боялась нас, була соціальною і вже вміла ходити на лоток. Не знаю, як тварина, яка живе на вулиці раптом усвідомлює, що треба ходити на лоточок.
І от це маленьке, білесеньке, крихітне янголятко нарешті вдома. І перше, що вона робить – видає таке пекельне, голосне «МЯУ»! Ага, тепер зрозуміло, подумала я, кішечка ти прийшла до нас із пекла і хочеш забрати нас туди з собою? Спочатку я думала, що це у неї якесь порушення, голос ламається чи з вулиці застудилася. Бо це був такий звук, який нормальні кішки не можуть видавати. А потім ми зрозуміли, що це у Бусі такий психологічний маневр, коли вона дуже сильно чогось потребує.
З часом Буся теж зрозуміла, що цей звук не нормальний, адже ми всі на нього емоційно реагуємо і просимо її перестати. Вона почала реагувати на наш тон, тому зараз у неї й досі не найніжніший голос, але кішка хоча б перестала використовувати цей страшний маніпулятивний хрип.
Котячі звички: очікування та реальність
У мене не було ніяких побоювань чи упереджень перед тим, як ми завели кішку. Я, наприклад, дуже їй вдячна, що вона нікого з нас ніколи не будить рано вранці. А коли ми вже дуже довго спимо, то вона може прийти та понюхати – чи взагалі є тут хтось живий.
Також Буся іноді поводиться як собачка. Ходить за мною хвостиком і ще охороняє «свою» територію у квартирі. Наприклад, ніколи не дає мені доробити планку. І взагалі коли хтось лягає на підлогу, вона сприймає це як вторгнення у свою територію, тому якщо ти у цій площині – значить маєш справу до Бусі.
Іноді, коли нас немає вдома, то кішка підходить до вхідних дверей і починає нявчати, як пес, що сумує за господарями. Але це дуже рідкісне явище.
Буся дуже любить гратися, її улюблена розвага – прикол з вимикачем світла у ванні. Коли я виходжу з ванни і підношу руку до вимикача, то вона намагається випередити мене і підстрибує до рівня моєї руки, щоб самостійно клацнути його. Це дуже смішно, справжнісінький атракціон.
Про подорожі та втечі
Кілька разів ми перевозили її на дуже короткі дистанції. На перетримку до моєї помічниці Олі та до колишнього чоловіка. Буся нервується у машині та не дуже любить поїздки. Їй не комфортно, тому ми намагаємось її нікуди не возити без крайньої на те потреби.
Тим більше за Бусею є грішок втікачки. До нас приходили ремонтники і не до кінця закрили двері. В якийсь момент ми розуміємо, що кішки немає. Ми оббігали всю вулицю, розвісили оголошення, а Бусі не видно. Раптом телефонує сусідка і каже, що чує звуки десь за стінами. Наше малятко залізло на горище і забилося у такі вентиляційні шпаринки, звідки сама не могла вилізти. Тому Поля світила ліхтариком, а Оля (менеджерка Даші Трегубової) діставала.
Згодом ми зрозуміли, що Буся тікає не від нас. Я думаю, їй хотілося до братиків і сестричок, адже коли вона була кошеням, то жила на горищі. Волонтерка знайшла цих кількох кошенят і з них Буся виявилась найбільш сміливою і соціальною. Її братика, наприклад, так і не вдалось відловити. Тому вулиці вона дуже боїться.
Про казуси і образи
Зазвичай у нас такого не буває, що кішка надовго лишається сама. Максимум — на одну добу зі значним запасом їжі. Але кілька разів траплялися казуси. Якось Оля приїхала погодувати кішку, а по квартирі їздить робот-пилосос і туалетний папір розкатаний по всій підлозі. В кожному шматку паперу дірки від кігтиків, а на пилососі зверху катається Буся.
На додачу як презент, коли нас довго немає, кішка з образи може попісяти на килимок у ванні. Та таке трапляється вкрай рідко, Буся не робить глобальної шкоди, за що я їй дуже вдячна. Я насправді щаслива, що всесвіт дає мені таких людей і тварин, з якими у мене все гармонійно. Тому я пишаюсь цим. І десь глибоко в душі вважаю, що моя Буся найкраща кішка у світі.
Про адаптацію та соціалізацію
Адаптувалась Буся до нас дуже швидко. По ній було видно, що вона дуже нам вдячна. Від початку Буся любила лежати з нами на подушці, мордочкою до мордочки та лащитись. Зараз кішка вже так не проявляє свої емоції, але любить нас не менше, просто стала більш дорослішою.
На людей вона реагує добре, але не на інших тварин. Якось в гості приходила знайома з йоркширом, то Бусін хвіст миттю перетворився на хвіст бобра. Вона так залякала песика, що той аж скавучав.
А одного разу у нашому будинку загубилась кішечка, а я принесла її додому. І поки писала оголошення та шукала власників, Буся з’ясовувала стосунки з тією кішкою. Хоч пізніше вона теж була у такому ж положенні, на чужій території. Коли мені потрібно було поїхати на місяць Буся жила у моєї помічниці Олі. У неї є персидська кішка – спокійна леді поважного віку. Спочатку Буся не знаходила з нею спільну мову, а потім зрозуміла, що вона не у себе вдома і вони потоваришували. Вона стала для Бусі неначе старшою товаришкою. І я не знаю хто з них навчив поганого один одного, але згодом вони вже грались та робили спільні нічні «тигидиць».
Донька Поля дуже любить нашу кішку, але думаю Буся хотіла, щоб Поля давала їй більше простору. Поля її весь час обіймає, я так не роблю, я поводжу себе з нею як доросла з дорослою і не тримаю кішку проти її волі. Та іноді терпець Бусі уривається і вона починає ганятись за донькою, як за найменшою у «зграї». Так Буся відстоює свою незалежність у родині.
Буся і мікроклімат
Я думаю коти (особливо коли вони ручні, спокійні та ласкаві) безумовно заспокоюють своїх власників. Адже якщо ти погладив кішку, то 30% кортизолу вже пішло геть. Коли Буся була кошеням, а я плакала над фільмом, вона дуже нервувала і не могла зрозуміти, що ж зі мною відбувається. І це дуже приємно, коли тебе хтось любить, відчуває твої емоції незважаючи на поширене твердження про котячу автономію.
Поради для тих, хто хоче взяти кота з вулиці
Поля: Не можна думати, що собаку треба вигулювати, а кішка може сама про себе подбати. Адже її теж треба годувати, міняти їй воду, вичісувати, обробляти, купувати іграшки.
Даша: Справді потрібно зважити всі за та проти. По-перше, тварина – це велика відповідальність. І це не малі гроші, якщо підходити до догляду серйозно та годувати якісним кормом.
Але головне тут питання часу, тому заводити тварину, знаючи, що у тебе не вистачить на неї часу я б точно не рекомендувала. Майже весь час ми проводимо разом і на щастя поруч зі мною багато людей, які можуть допомогти та побути з Бусею.
